Струни моєї душі
Рідна Україно, стільки у тобі чарівних
куточків, що милують око, тішать душу, сповивають серце тими невидимими
узами, які називаємо любов'ю.
Серед них предковічний степ – справжня
знахідка для археологів, вічна таїна і загадка. Тут було знайдено сотні
поселень первісної людини, всесвітньовідомі пам’ятки скіфів, тут проходив
магістральний шлях великого переселення народів, тут стугоніла земля під
копитами коней.
Моя любов до рідного куточка землі вилилась
у поетичні рядки:
Люблю
я степ, замріяний і тихий,
І шелест
трав, і запах полину.
Квітки,
стежки, річки, а в небі – морі
Такі привітні
і грайливі ластівки.
Ніде у світі
так не світять зорі,
Як в нашій
смузі рідній степовій.
І соняхів
дзвінки жовтоголові
Лиш тільки
тут здіймають срібний дзвін.
І я себе одно
з сим степом мислю.
Кохаюсь в
пісні рідної землі.
Я донька
степу – смугла степовичка.
З ним мрії
всі і помисли мої!
Тут
народилися мої діти. Снувалися нитки материнських думок і мрій, переливалися
струменями колискової пісні з душі матері в душу сина, вимолюючи йому щасливої
долі.
Серед волошок
голубих в хлібах
Твої очиці
губляться в житах.
Мелькають
ніжки, і голівка біла,
Як сонечко те
любе в небі, мила.
Ти втіха
мамина і мамина розрада
Між рифами
буденного життя.
В майбутнє
маєш взяти лише добре,
А зле нехай
іде у небуття.
Минуть літа,
ти підростеш, мій синку,
Дитинство
відійде в другі світи.
Та не забудь
про мамину молитву,
Що над
колискою щоденно чуєш ти.
Вона свята.
Там віра і надія,
І сила, й
захист, мрія в ній бринить.
І через все
життя очима мами
У душу
кожному із нас весь час глядить.
Зоріють мрії
материнські, огортають душу роздуми про вихованців, про освітян. Їм присвячені
рядки мого наступного вірша.
Сіяти
розумне, добре, вічне –
Найсвятіший
із обов’язків людських.
Тож несіте
полум’я досвітнє
До сердець
незрілих, молодих.
Хай Вам Бог
допомагає в цьому.
Вибрали Ви
нелегку стезю.
Хоч на
поприщі такому дорогому
Мало шани за
гірку сльозу.
Та без віри
жити – лише скніти,
Хоч минулого
не треба забувать.
Вірю, вік
новий – то вік освіти,
Вірю, що й
онуки і їх діти
Будуть в
радості і в щасті виростать.
Нині ж,
освітяни, Вам бажаю
Хай минеться,
як той біль хмельний,
Все лихе і
зле у нашім краї,
Щоб осяяв Вас
в земному раї
Сонячний
промінчик золотий.
Немає коментарів:
Дописати коментар